Abstract
<jats:p>Резюме. Віддалені негативні наслідки пандемії COVID-19 щодо здоров’я перехворівших ставлять нові завдання перед медичною наукою. Це пов'язано з розвитком постковідного синдрому, який характеризується полісиндромністю уражень та подальшим формуванням хронічної патології. Мета. На основі дослідження цитокінового статусу та клітинного імунітету порівняти активність запального процесу та вираженість імунної дисфункції у реконвалесцентів COVID-19 без патології бронхо-легеневої системи в анамнезі через 1-2 місяці після гострого періоду з аналогічними показниками у реконвалесцентів після коронавірусної інфекції з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) в анамнезі та хворими на ХОЗЛ поза гострим періодом. Матеріали і методи. Обстежено 31 реконвалесцент COVID-19 середньої важкості, віком 34-67 років, через 1-2 місяці після гострого періоду хвороби. В анамнезі цих пацієнтів не було даних про попередні хвороби бронхо-легеневої системи (1-а група). В 2-у групу ввійшли 44 реконвалесценти віком 41-68 років, у яких інфекція протікала вже на фоні наявного ХОЗЛ ІІ–ІІІ ступеню. Третю групу склали 73 хворих на ХОЗЛ ІІ–ІІІ ступеню поза загостренням, які не хворіли на COVID-19. Контрольна група практично здорових включала 24 особи. Активність запального процесу визначали за рівнями про- і протизапальних цитокінів імуноферментним методом. Неспецифічна резистентність досліджувалась шляхом визначення фагоцитарної активності та фагоцитарного числа моноцитів. Показники клітинного імунітету оцінювали за допомогою реакції непрямої імунофлюоресценції з використанням моноклональних антитіл (CD3+, CD22+, CD4+, CD8+, CD16+) та на цій основі розраховували індексні показники, які характеризують взаємозв’язки досліджуваних субпопуляцій. Результати. За даними про- і протизапальних цитокінів у реконвалесцентів після COVID-19 першої групи через 1-2 місяці після гострого періоду хвороби зберігалась залишкова активність запалення. Вираженість цього процесу відповідала хронічному системному запаленню у хворих на ХОЗЛ поза періодом загострення і могла бути реальним підґрунтям розвитку хронічної патології будь-якої локалізації. Ці дані підтверджувались також підвищеним рівнем циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) та пригніченням фагоцитарної активності моноцитів. Зниження кількості Т-лімфоцитів було більш суттєвим у реконвалесцентів після COVID-19, але зменшення співвідношення CD4+/CD8+ та кількості натуральних кілерів було найбільш вираженим у хворих на ХОЗЛ. Висновки. У реконвалесцентів після COVID-19 середньої важкості через 1-2 місяці після гострої фази хвороби зберігається суттєва залишкова активність запального процесу, яка за своєю вираженістю відповідає такій у хворих на ХОЗЛ поза періодом загострення. Ці зміни поєднуються з порушенням неспецифічної резистеності та клітинного імунітету, які за деякими параметрами є навіть більш вираженими, ніж у хворих на ХОЗЛ. Виявлені порушення свідчать про наявність імунної дисфункції та порушення взаємодії імунних клітин, що може бути основою для розвитку хронічної патології. Ці зміни та наявна залишкова активність запалення визначають необхідність проведення реабілітаційного лікування в найближчі строки після гострого періоду коронавірусної інфекції.</jats:p>