Abstract
<jats:p>Стаття присвячена комплексному аналізу трансформації традиційних гуманістичних ідеалів у романі нобелівського лауреата Кадзуо Ішіґуро «Клара і Сонце» (2021). У дослідженні розглядається проблема онтологічного та етичного розриву між стрімким науково-технічним прогресом – розвитком штучного інтелекту та генетичного редагування – і кризою духовних цінностей. Мета дослідження полягає у з’ясуванні того, як автор переосмислює поняття унікальності особистості та емпатії в умовах постгуманного майбутнього. Особливу увагу приділено категорії вразливості, яка в художньому світі роману перестає бути ознакою слабкості, а постає фундаментальною онтологічною умовою, що об’єднує біологічних людей та штучні створіння, формуючи нову етику взаємозалежності. На основі аналізу неприродного наративу – специфічної фрагментарної оптики та механістичної мови андроїда Клари – досліджується ефект очуження. Цей прийом дозволяє читачеві дистанціюватися від антропоцентризму та побачити емоційну холодність і прагматизм людського суспільства, що контрастує з щирою жертовністю машини. У статті доводиться, що К. Ішіґуро деконструює класичний міф про людське серце як незмінну внутрішню сутність. Натомість пропонується концепція інтерсуб’єктивної ідентичності, де унікальність особистості існує не всередині індивіда, а в мережі емоційних зв’язків і пам’яті тих, хто його любить. Також висвітлюється соціально-критичний аспект твору: зображення біологічної нерівності через практику «форсування» (генетичного покращення) дітей та маргіналізацію «пост-працевлаштованого» населення. Через призму метамодернізму інтерпретується конфлікт між постмодерним скепсисом (уособленим вченим-раціоналістом Капальді) та поверненням до «нової щирості» через наївну віру Клари в Сонце. У статті також акцентується виховний і методичний потенціал роману К. Ішіґуро, зокрема його можливості для формування соціальної та етичної відповідальності особистості в освітньому процесі. Доведено, що художнє осмислення вразливості, етики турботи та інтерсуб’єктивної ідентичності може слугувати ефективним інструментом гуманістичного виховання в умовах професійної освіти. Роман «Клара і Сонце» розглядається як культурний текст, здатний сприяти розвитку ціннісних орієнтацій, емпатії та відповідального ставлення до Іншого в контексті сучасних технологічних викликів. Зроблено висновок, що гуманізм у романі еволюціонує від ідеї автономного суб’єкта до етики піклування, де мірилом людяності стає здатність до безкорисливої турботи про Іншого, незалежно від біологічної природи носія.</jats:p>