Abstract
<jats:p>У статті на матеріалі літературно-критичних виступів Юрія Яновського проаналізовано специфіку авторової рецепції світового письменства першої третини ХХ століття. Наскрізним у дослідженні є твердження про те, що сприйняття зарубіжної літератури в СРСР у 1920–50-х роках мало свою специфіку. Ця специфіка зумовлювалася ідеологічними умовами та політичними обставинами. У роботі акцентовано на стрімкій еволюції рецепції світового письменства, що відбулася в естетичній свідомості української творчої інтелігенції загалом та Юрія Яновського зокрема. Це був шлях від відносної відкритості й пошуку союзників до жорсткої ізоляції та перетворення іноземного тексту на об'єкт ідеологічної фільтрації. Досліджено літературно-критичні виступи Юрія Яновського 1920-50-х років. Доведено, що в 1920-х роках Ю. Яновський відкрито дискутував про високу техніку представників сучасної зарубіжної літератури. Зазначається, що подібна позиція письменника була тісно пов’язана з ідеєю Миколи Хвильового про «психологічну Європу» та закликом мати за взірець європейський модернізм. Українські модерністи, зокрема і Ю. Яновський, закликали сучасних авторів орієнтуватися на найкращі зразки західної техніки, щоб відірватися від «провінційності» та московських канонів. Це зумовило його високі оцінки творчого доробку таких письменників, як Рене Маран, Клод Фаррер, Джозеф Конрад, Джек Лондон, Редьярд Кіплінг. У статті наголошено, що у 1930-х роках орієнтація на Захід почала трактуватися як «націоналістичний ухил» та «плазування перед буржуазною культурою». З’ясовано, що у цей період змінюються акценти у статтях Ю. Яновського, які містили спроби інтерпретації зарубіжної літератури. У них починає переважати критика модерністів-експериментаторів, таких як Джеймс Джойс, та схиляння перед митцями, яким на той час були близькі ідеї комунізму (йдеться про Джона Дос Пасоса). Аналіз публіцистики Юрія Яновського 1940-х та початку 1950-х років дає підстави зробити висновок про відповідність її тональності офіційній радянській ідеології. Відчуваючи на собі потужний тиск тоталітарної системи, митець усе частіше писав хвалебні тексти про творчість зарубіжних авторів, яких радянська система вважала «своїми» (наприклад, Мате Залка). Складно не помітити і диктоване обставинами схиляння Ю. Яновського перед російськими авторами та вимушене творення міфу про особливу роль російської літератури для поступу українського письменства.</jats:p>