Abstract
<jats:p>У представленій статті здійснено комплексне літературознавче дослідження феномену інтертекстуальності в одному з найвизначніших творів XX століття – алегоричній повісті- казці Джорджа Орвелла «Колгосп тварин». Актуальність роботи зумовлена необхідністю переосмислення класичної антиутопії крізь призму сучасних лінгвокогнітивних та постструктуралістських теорій, що дозволяє по-новому поглянути на механізми формування політичного міфу та його деконструкції в художньому тексті. У контексті сучасної гуманітаристики твір Орвелла розглядається не лише як історична сатира, а як складне палімпсестне утворення, де кожен семантичний шар взаємодіє з попередніми культурними кодами. Метою дослідження є виявлення, системний опис та класифікація різних типів інтертекстуальних включень, що формують багаторівневу структуру наративу та забезпечують його смислову амбівалентність. Для досягнення поставленої мети у ході роботи було використано комбінацію методів дискурс-аналізу, що дозволив вивчити ідеологічне наповнення тексту, та порівняльно-типологічного методу, спрямованого на встановлення генетичних зв’язків між текстом Орвелла та претекстами світової культури. Результати дослідження демонструють, що автор майстерно реалізує концепцію «тексту в тексті», поєднуючи інтердискурсивну інтертекстуальність (своєрідне накладання канонічного жанру анімалістичної казки та байки на гостру політичну сатиру) з численними алюзіями на біблійні тексти, марксистсько-ленінську ідеологію та конкретні історичні події епохи тоталітаризму. Встановлено, що ключові структурні компоненти твору – такі як «Сім заповідей», гімн «Тварини Англії» та специфічні антропоніми персонажів (Наполеон, Майор, Сніжок) – функціонують як автономні «інтексти». Вони не лише реферують до зовнішньої реальності, а й вимагають від реципієнта високого рівня текстової та культурної компетенції для адекватного декодування прихованих іронічних та трагічних змістів. У ході аналізу доведено, що використання інтертексту дозволяє Орвеллу створити ефект ідеологічного резонансу, де трансформація «Семи заповідей» упродовж сюжету віддзеркалює процес корозії суспільної моралі та мови під тиском пропаганди. Висновки дослідження підтверджують, що інтертекстуальність у «Колгоспі тварин» є не просто стилістичною прикрасою чи допоміжним прийомом, а фундаментальним стратегічним інструментом критики тоталітарних режимів. Вона дозволяє автору продемонструвати, як маніпуляція текстами та символами стає засобом поневолення свідомості, роблячи твір актуальним для аналізу сучасних медійних та політичних дискурсів.</jats:p>