Abstract
<jats:p>«трансформація» до історико-педагогічного дослідження розвитку соціогуманітарної освіти та визначено її роль у формуванні нових ціннісних орієнтирів суспільства. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю докорінної зміни парадигми соціогуманітарної освіти в умовах екзистенційних викликів. Успішна модернізація освітньої галузі та перехід від технократичної до людиноцентричної моделі потребують історико-педагогічного обґрунтування міждисциплінарного поняття «трансформація» для забезпечення ціннісної консолідації українського суспільства в умовах глобальної нестабільності та цифрових перетворень. Для цього використано низку методів: загальнонаукових (термінологічний аналіз – для уточнення дефініцій «трансформація», «еволюція», «реформа»; порівняльно-компаративний – для виявлення відмінностей між українським і зарубіжним дискурсами соціогуманітарної освіти); конкретно-наукових (історико-генетичний – для вивчення трансформації соціогуманітарної освіти в певному часопросторі; системно-структурний – для класифікації трансформаційних процесів за семантичними рівнями; парадигмального аналізу – для фіксації зміни освітніх парадигм); міждисциплінарних (інституційний – для пояснення ролі закладу освіти у формуванні соціальної довіри; аксіологічний – для дослідження зміни ціннісних орієнтирів); контент-аналіз – для опрацювання джерел і виявлення тенденцій. На основі міждисциплінарного підходу отримано наступні результати: науково обґрунтовано поняття «трансформація соціогуманітарної освіти» та розроблено систему його семантичних рівнів; виокремлено ключові вектори сучасного українського й зарубіжного наукових дискурсів, що дозволило зафіксувати перехід соціогуманітарного знання у статус ціннісного регулятора національної безпеки й когнітивної стійкості; визначено роль соціогуманітарної підготовки у процесах «елітотворення» та деконструкції екстрактивних соціальних практик; установлено, що в умовах глобальної нестабільності соціогуманітарна освіта стає фундаментом для функціонування інклюзивних інститутів, драйвером культурної модернізації суспільства, основою його когнітивної стійкості і національної безпеки держави; доведено, що успішна трансформація освітньої галузі є неможливою без відмови від технократичного підходу на користь моделі, що формує рефлексивну суб’єктність та етичну відповідальність фахівця; теоретичне значення отриманих висновків полягає у створенні базису для оновлення змісту освітніх програм, здатних забезпечити «олюднення» цифрового прогресу та інтелектуальну стійкість демократичної держави.</jats:p>