Abstract
<jats:p>У статті здійснено комплексний аналіз образу Катерини у поемах Т. Шевченка та В. Голобородька як лімінального гендерного архетипу, у якому перетинаються колоніальна травма, соціальні механізми виключення та структури культурної пам’яті. Дослідження ґрунтується на поєднанні принципів гендерної критики, постколоніальної теорії, студій лімінальності, студій травми і пам’яті, що дає змогу інтерпретувати літературний текст як простір взаємодії індивідуального й колективного досвіду. У поемі Т. Шевченка образ Катерини постає як модель соціального та символічного виключення, у якій жіночий досвід визначається патріархальними нормами й колоніальною асиметрією влади. Позашлюбне материнство героїні стає підставою для втрати статусу, родинної належності й соціальної легітимності, а її шлях осмислюється як незавершений обряд переходу, у якому сепарація й лімінальна фаза не завершуються інкорпорацією. Лімінальність у класичному тексті набуває форми травматичної фіксації суб’єкта у стані межовості. У поемі В. Голобородька цей образ зазнає принципової трансформації: індивідуальна трагедія переходить у площину символічного відтворення історичного досвіду, а травма набуває процесуального характеру, функціонуючи як структура пам’яті. Катерина постає не лише жертвою, а медіаторкою культурної травми, що повертається у свідомість ліричного суб’єкта через повтори, образність, специфічну організацію тексту. Особливу увагу приділено наративній перспективі: якщо у Т. Шевченка чоловічий голос виконує роль зовнішньої нормативної інстанції, то у В. Голобородька він стає лімінальним суб’єктом травматичного свідчення, який інтеріоризує досвід і втрачає позицію контролю. Обґрунтовано, що образ Катерини функціонує як метафора України, у якій поєднуються гендерний, колоніальний і культурно-пам’яттєвий виміри, а його трансформація відображає зміну способів осмислення травматичного досвіду в умовах сучасної історичної реальності. Окреслено перехід від травми як події до травми як тривалої пам’яттєвої структури, що увиразнює повторюваність історичних сценаріїв, досвід війни, втрати, вигнання й необхідність активної трансформації статусу жертви в позицію свідчення, дії та культурної суб’єктності.</jats:p>