Abstract
<jats:p>Стрімка експансія фентезійного дискурсу в сучасному культурному просторі зумовлює необхідність переосмислення його жанрової природи як складного міфопоетичного феномена. Попри значний масив розвідок, питання внутрішньої архітектоніки фентезі залишаються дискусійними, оскільки традиційні підходи часто не враховують ієрархічну складність сучасних романних структур. Актуальність дослідження зумовлена потребою в систематизації рівнів хронотопу для розкриття механізмів взаємодії міфологічного та емпіричного пластів у структурі жанру. Мета статті – висвітлити специфіку багаторівневої організації хронотопу у фентезі та простежити динаміку взаємодії його топографічного, психологічного й метафізичного рівнів. У ході дослідження обґрунтовано доцільність застосування трирівневої моделі хронотопу до аналізу фентезі. Доведено, що топографічний рівень жанру характеризується нелінійністю та герметичністю, що наслідує архітектоніку давнього міфу. Виявлено, що психологічний хронотоп у сучасній літературі ХХІ ст. зазнає суттєвих структурних ускладнень, стаючи домінантним чинником смислотворення. Встановлено, що метафізичний рівень актуалізує філософський потенціал твору через гетерофонію та творче перетворення дійсності. Особливу увагу приділено ролі «порталу» як точки конвергенції часопросторових пластів та механізмам формування нелінійної каузальності, де причинно-наслідкові зв’язки зумовлені внутрішньою логікою міфу. Дослідження підтверджує, що хронотоп фентезі є цілісною системою, яка еволюціонує від зовнішньої подієвості до глибинного психологізму. Структуротворча специфіка жанру базується на синкретичній єдності рівнів, у якій позірна алогічність подій насправді репрезентує високий рівень художньої системності. Встановлено, що часова парадигма фентезі характеризується бінарним розщепленням на міфологічний та емпіричний вектори, що дозволяє жанру реалізувати власну космогонію та етичний простір.</jats:p>