Abstract
<jats:p>Стаття присвячена обґрунтуванню сутності нейропедагогіки як міждисциплі- нарної науки, що синтезує дані з біології, психології, педагогіки та їхніх суміжних наук; резуль- тати її досліджень впливають на генерування нових знань про дитину, покращення процесів навчання, виховання та розвитку. Наголошено на тому, що нейропедагогіка є доказовою базою гуманістичних ідей минулого та демонструє еволюцію педагогічної думки; вона бере свій початок від педології (науки про дитину, що активно розвивалася на початку ХХ ст.), пройшовши шлях від спостереження за поведінкою, антропометричних вимірювань, тестувань до візуалізації живих процесів у моз- ку, вивчення нейронних мереж та ін. Сьогодні нейропедагогіка зберігає «центрованість на дитині» та підсилює свідчення того як працює пам’ять, увага, стресостійкість тощо. Доведено, що нейропедагогіка – це інтегрована наука, котра розглядає процеси навчання, виховання та розвитку через призму біологічної доцільності, природних законів діяльності мозку, психофізіологічних закономірностей функціонування психіки, з метою визначення ефек- тивних та безпечних освітніх стратегій та засобів. Її основні принципи: природовідповід- ності, мультисенсорності, емоційності, нейропластичності, активності та самодіяльності, оптимального навантаження та ритмічності, єдності когнітивного та соматичного, сис- тематичності, пріоритету рідної мови та національного середовища. Підкреслено, що нейропедагогіки стає важливим ресурсом покращення становлення та розвитку маленької особистості за умови критичного відбору і фільтрації інформації. Педагогам слід вивчати її та розрізняти ефективні нейропедагогічні методики від «нейромі- фів», обирати стратегії, що ґрунтуються на забезпеченні цілісного вдосконалення дитини. Застосування нейронпедагогічних знань є основою для розробки інноваційних освітніх техно- логій, спрямованих на покращення навчання, корекцію труднощів, оптимізацію спілкування між дітьми в інклюзивному та загальноосвітньому просторі.</jats:p>