Abstract
<jats:p>Метою статті є порівняння академічної та естрадної вокальних технік у контексті сучасної музичної культури задля виявлення закономірностей формування звуку в кожній з них. Актуальність дослідження зумовлена процесами жанрової конвергенції, зростанням вимог до універсальності вокаліста та необхідністю чіткого розмежування стилістичних і фізіологічних принципів співу задля збереження здоров’я голосового апарату. Вокал розглядається як складний психофізичний процес, у якому інструментом є живе людське тіло, що постійно реагує на фізичні, психологічні та зовнішні чинники. Методологія дослідження базується на комплексному підході, що поєднує теоретичний аналіз джерел, порівняння академічної та естрадної технік, а також систематизацію характеристик співу. Проаналізовано фізіологічні основи вокалу як взаємодію дихального, генераторного та резонаторного вузлів, а також обґрунтовано провідну роль психоемоційного стану та внутрішнього слуху у формуванні якісного вокального звуку. Визначено, що вокальна техніка є універсальною системою керування диханням, фонацією та резонансом, однак конкретна реалізація цих елементів суттєво різниться залежно від манери співу. Академічна вокальна техніка характеризується «купольною» архітектурою вокального тракту, орієнтацією на акустичне самопідсилення, рівність регістрів, кантилену та природне вібрато. Естрадна техніка, своєю чергою, ґрунтується на мовленнєвій позиції, мікрофонній естетиці, гнучкому регістровому балансі та використанні специфічних тембральних ефектів. Доведено, що академічний та естрадний спів репрезентують різні художні стратегії та моделі вокальної комунікації. Зроблено висновок, що ці манери співу слід розглядати як автономні та рівноцінні системи, усвідомлене розмежування яких є необхідною умовою професійної підготовки сучасного вокаліста. Отримані результати можуть бути використані у вокально-педагогічній практиці, теоретичних курсах з методики співу та міждисциплінарних дослідженнях голосу.</jats:p>