Abstract
<jats:p>У статті висвітлено проблему оновлення методологічних підходів до осмислення сольної і хорової вокально-виконавської діяльності в умовах цифровізації мистецької освіти та професійної комунікації. Основною темою дослідження є нейрокогнітивна парадигма як міждисциплінарний артефакт, у межах якого ефективність виконавства розглядається через призму інтеграції слухових, емоційних уявлень, рухово-моторних дій і тілесних відчуттів, що підтримуються механізмами уваги, самоконтролю й рефлексії. Мета статті полягає в обґрунтуванні доцільності звернення до ідей нейрокогнітивної парадигми для концептуалізації вокально-виконавської діяльності як системи взаємодії когнітивних, емоційних та тілесних процесів у культурному й комунікативно зумовленому контексті, а також у визначенні доцільних форм упровадження цифрових технологій задля підвищення якості виконавської діяльності співаків. Особливу увагу зосереджено на споріднених видах виконавства – сольному та хоровому, спільність між якими визначається завданням одночасного розв’язання фонаційно-технічних, інтерпретаційно-художніх, ансамблево-комунікативних і сценічно-сугестивних задач та потребою здійснювати саморегуляцію психофізіологічного стану у сценічних умовах, вирішення яких викликає підвищене когнітивне, художньо-творче та емоційно-вольове навантаження. Нейрокогнітивна парадигма дає змогу розглядати вокальне виконавство не лише через художньо-інтерпретаційні, стилістичні та методичні чинники, але й через механізми роботи мозку й тіла, зокрема мультимодально-сенсомоторну інтеграцію, нейропластичність, інтероцептивно-аудіальну чутливість, розвинені увагу, пам’ять, рефлексію та емоційну саморегуляцію. Цифровізація трактується як чинник перебудови когнітивних стратегій самоконтролю, самоаналізу й удосконалення якості вокально-виконавської діяльності та опанування співаками сольного і хорового репертуару. Міждисциплінарний підхід сприяє інтеграції нейрокогнітивного концепту і цифрових технологій і тим самими – підвищенню якості сценічно-перформативної діяльності солістів-вокалістів і хорових співаків. Наведено приклади технологізованого самоаналізу якості фонаційних дій співака та механізмів використання цифрових нотно-графічних програм, звернення до яких сприяє вивченню хористами складних хорових творів, зокрема за інтонаційними властивостями і поліфонічною фактурою.</jats:p>