Abstract
<jats:p>Дитяча література сформувалася як світовий жанр у XVII столітті, коли зміни соціальної структури спричинили відповідні зрушення в художній сфері. Виникнення дитячої літератури з її власними характерними ознаками зумовлене становленням родини, новим статусом дитинства в суспільстві та реорганізацією шкільної системи. Її поява передусім пов’язана з освітою, оскільки тексти створювалися як її інструменти. У Бразилії до ХІХ століття більшість дитячих книжок надходила з Португалії або була перекладами європейських творів. Початок ХХ століття позначений національною тенденцією, спрямованою на утвердження місцевої культури, фауни, флори та бразильського фольклору як складників формування національної ідентичності. У 1921 році Монтейру Лобату опублікував свою першу дитячу книжку й утвердився як засновник бразильської дитячої літератури. Відтоді видання, орієнтовані на дитячу аудиторію, зазнали стрімкого зростання, однак справжній “бум” дитячої літератури розпочався з 1970-х років, коли почали з’являтися твори без виразної дидактичної мети, що надавали пріоритет художній мові з відкритим дискурсом і створювали ширші можливості для смислотворення. Численні автори звернулися до дитячої аудиторії, серед яких виокремлюються провідні постаті сучасності, зокрема Ана Марія Машаду та Марина Коласанті. Обидві авторки створюють яскраві жіночі образи і з особливою легкістю порушують такі проблеми, як етнічна різноманітність, соціальна справедливість та культурна нерівність. Їхні літературні твори вирізняються глибокою інтертекстуальністю та відтворенням міфологічних елементів і казок, часто переосмислених крізь призму магічного реалізму. Інтегруючи науку, історію та фольклор, авторки створюють ігрове навчання, що пробуджує прагнення до знань і допитливість дитячої аудиторії.</jats:p>